Історія справи

Постанова ВССУ від 01.12.2025 року у справі №363/3056/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2025 року

м. Київ

справа № 363/3056/20

провадження № 61-17062св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

третя особа - Садівниче товариство «Виноградар»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Бутирін Ярослав Ярославович , на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 лютого 2023 року в складі судді Котлярової І. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року в складі колегії суддів Білич І. М., Мостової Г. І., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Садівниче товариство «Виноградар» (далі - СТ «Виноградар»), про усунення перешкод у користуванні майном.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 26 липня 2019 року є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:002:0115, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , попереднім власником якої був її батько ОСОБА_4 . На вказаній земельній ділянці розташований садовий будинок, який був подарований батьком разом із земельною ділянкою позивачу.

Власником суміжної земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:002:0109 на підставі договору купівлі-продажу від 02 лютого 2015 року є відповідачка ОСОБА_2 .

Наприкінці 2019 року, маючи намір здійснити добудову тераси до будинку, позивачка звернулася до землевпорядної організації. Під час обмірів земельної ділянки, працівники землевпорядної організації повідомили, що фактичне її розташування і конфігурація не відповідає відомостям, що містяться в Державному земельному кадастрі (далі - ДЗК) та накладається на проїжджу частину.

Після з`ясування указаних обставин відповідачка самовільно зруйнувала паркан між їхніми ділянками і встановила огорожу. Під час переговорів позивачка намагалася пояснити відповідачці, що у ДЗК наявна помилка, для виправлення якої необхідно спільно, разом з іншими землевласниками, звернутися до відповідних організацій та Держгеокадастру, однак врегулювати спір не вдалося.

СТ «Виноградар», в якому розташовані земельні ділянки сторін, видало припис, яким заборонило сторонам руйнувати та псувати суміжні огорожі.

27 липня 2020 року за замовленням позивачки складено експертний висновок № 968/07-2020, відповідно до якого межі фактичного землекористування сторін не відповідають тим відомостям, що містяться в ДЗК. Відповідачка фактично користується, але не є власником (за відомостями ДЗК) частини ділянки площею 714,6 кв. м. Ця частина землі не є складовою ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:002:0109. Тоді як позивачка не користується, але є власником (за відомостями ДЗК) ділянки, яка є частиною вулиці Соснової. Також експерт вказав про те, що у відомостях ДЗК наявна помилка.

Оскільки відповідачка не бажає врегулювати спір мирним шляхом і звернутися до органів ДЗК із заявою про внесення змін щодо належної їй земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:002:0109, позивачка також не має можливості внести зміни до ДЗК відносно належної їй земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:002:0115, так як матиме місце перетинання земельних ділянок, що є підставою для відмови у виправленні відповідної помилки у ДЗК.

Враховуючи викладене, позивачка просила суд усунути перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою з кадастровим номером: 3221810100:01:002:0115 шляхом скасування державної реєстрації в ДЗК земельної ділянки з кадастровим номером 3221810100:01:002:0109, власником якої є ОСОБА_2 , з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо цієї земельної ділянки.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Вишгородський районний суд Київської області рішенням від 28 лютого 2023 року відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач в позові не зазначила, яким чином відповідачка має усунути їй перешкоди в користуванні належною їй земельною ділянкою, а задоволення позову у спосіб, про який просить позивачка, у цій справі не є ефективним способом захисту, оскільки не призведе до поновлення її прав та не відповідає визначеному законом способу захисту права.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Київський апеляційний суд постановою від 26 вересня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Бутиріна Я. Я., залишив без задоволення, рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 лютого 2023 року залишив без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала

29 листопада 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Бутирін Я. Я. , засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявниця у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції вирішив спір без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2019 року у справі № 128/3751/14-а (провадження № 11-1454апп18) та Верховного Суду від 07 червня 2022 року у справі № 599/1466/19 (провадження № 61-12850св20).

Вказує на те, що житловий будинок на її земельній ділянці було збудовано раніше,

ніж приватизовано земельну ділянку під ним та земельну ділянку відповідачки,

що вказує на наявність помилки у відомостях ДЗК. Через наявність помилок

у відомостях ДЗК щодо фактичного розташування ділянок сторін сторони не можуть у повній мірі реалізувати своє право власності на майно, а саме позивачка - на частину будинку та належний їй колодязь, які згідно з помилковими відомостями ДЗК розташовані на землі відповідачки. Крім того, земля, яка по суті є дорогою загального користування, за відомостями ДЗК належить позивачці. Відповідачка не є власником своєї землі, оскільки частина ділянки, яка примикає до дороги та до суміжної ділянки згідно з відомостями ДЗК не перебуває в її власності. Посилання судів на факт укладення в минулому договорів дарування та купівлі-продажу не виправдовує наявність порушень, які містяться у відомостях ДЗК та підлягають виправленню. Висновок судів про обрання позивачкою неналежно способу захисту суперечить нормам матеріального права.

Позиція інших учасників справи

У поданих до Верховного Суду відзивах на касаційну скаргу ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанції.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 14 грудня 2023 року поновив строк на касаційне оскарження, відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції, надав строк на подання відзиву на касаційну скаргу.

Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до державного акта на право колективної власності на землю серії І-КВ № 000077 садівницькому товариству «Виноградар» м. Вишгород, Вишгородською міською радою народних депутатів Вишгородського району Київської області передано у колективну власність 1,8 га землі в межах згідно з планом для загального користування на підставі рішенні Вишгородської міської ради народних депутатів від 22 січня 1998 року № 19. Акт зареєстрований у Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 03 (т. 1, а. с. 28).

Згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії ІІ-КВ № 049990 від 04 травня 1998 року ОСОБА_4 на підставі рішення Вишгородської міської Ради народних депутатів від 22 січня 1998 року № 19 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,055 га в межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована на території Вишгородської міської ради. Землю передано для ведення садівництва. За планом зовнішніх меж земельної ділянки вона межує із земельними ділянками: від А до Б - землі, надані ОСОБА_6 ; від Б. до В. - ОСОБА_8 ; від В і до - землі загального користування СТ «Виноградар» (т. 1, а. с. 13).

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер 8819412 від 02 вересня 2013 року та відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 8819468 від 02 вересня 2013 року власником земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3221810100:01:002:0115, цільове призначення: для колективного садівництва, площею 0,0555 га був ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 16, 17).

26 липня 2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір дарування земельної ділянки площею 0,0555 га, у межах згідно з планом, яка розташована за адресою: Київська область, Вишгородський район, м. Вишгород, «Виноградар» садове товариство, кадастровий номер 3221810100:01:002:0115, цільове призначення для колективного садівництва, який посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Загвоздіною А. М. 26 липня 2019 року, зареєстровано в реєстрі за № 974 (т. 1, а. с. 18-19).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер витягу: 175307201 від 26 липня 2019 року право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3221810100:01:002:0115, зареєстровано за ОСОБА_1 26 липня 2019 року (т. 1, а. с. 20).

26 липня 2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір дарування садового будинку, який розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 3221810100:01:002:0115 (т. 1, а. с. 21).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер витягу 175307910 від 26 липня 2019 року право власності на садовий будинок розташований на земельній ділянці з кадастровим номером: 3221810100:01:002:0115 зареєстровано за ОСОБА_1 26 липня 2019 року. Відомості про складові частини об`єкта нерухомого майна: сарай Б, літня кухня В, літній душ Г, огорожа 1-6, колодязь І, вимощеня ІІ (т. 1, а. с. 22).

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯП № 88481 ОСОБА_6 на підставі договору дарування земельної ділянки № 451 від 20 лютого 2009 року був власником земельної ділянки площею 0,0769 га, кадастровий номер 3221810100:01:002:0109. Земельна ділянка розташована: Київська обл., Вишгородський р-н., Вишгородська міська рада (т. 1, а. с. 170).

02 лютого 2015 року між ОСОБА_9 , який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_6 , та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0769 га, кадастровий номер 3221810100:01:002:0109, що розташована за адресою: Київська область, Вишгородський район, Вишгородська міська рада, посвідчений 02 лютого 2015 року приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л. А., зареєстрований в реєстрі за № 133 (т. 1, а. с. 168).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер витягу 33015842 від 02 лютого 2015 року право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221810100:01:002:0109, площею 0,0769 га зареєстровано за ОСОБА_2 02 лютого 2015 року (т. 1, а. с. 169).

Згідно з письмовою претензією від 07 листопада 2019 року ОСОБА_2 просила ОСОБА_1 не чинити їй перешкод у здійснення нею права користування та розпорядження майном, а саме не руйнувати паркан та самовільно не захоплювати відновлену межу між земельною ділянкою, кадастровий номер 3221810100:01:002:0109, та земельною ділянкою, кадастровий номер 3221810100:01:002:0115, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до плану меж земельної ділянки (т. 1, а. с. 37, 38).

Згідно зі зведеним кадастровим планом земельна ділянка, кадастровий номер 3221810100:01:002:0109, площею 0,0769, власником якої є ОСОБА_2 , та земельна ділянка, кадастровий номер 3221810100:01:002:0115, площею 0,0555 га, власником якої є ОСОБА_1 , межують між собою (т. 1, а. с. 35-36).

Відповідно до топографічного плану межа фактичного використання земельної ділянки, яка належить ОСОБА_10 , не відповідає межі земельної ділянки згідно даних Державного земельного кадастру.

27 червня 2020 року головою правління СТ «Виноградар» Старовойтовою І. В. винесено припис № 1, яким заборонено руйнування або псування майна ОСОБА_11 та ОСОБА_2 до вирішення спору в судовому порядку (т. І, а. с. 39).

Відповідно до висновку експерта № 968/07-2020 за результатами проведення земельно-технічного дослідження від 27 липня 2020 року, виготовленого на замовлення ОСОБА_1 , судовим експертом Свістуновим І. С., межі земельної ділянки, кадастровий номер 3221810100:01:002:0115, яка перебуває у власності ОСОБА_1 та межі земельної ділянки, кадастровий номер 3221810100:01:002:0109, що перебуває у власності ОСОБА_2 (відповідно інформації з ДЗК про право власності на речові права на земельну ділянку від 17 листопада 2019 року) не перетинаються та не накладаються між собою в площині. Межі фактичного землекористування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не відповідають відомостям, що містяться в даних ДЗК та порушують їх. У землекористуванні ОСОБА_1 перебуває земельна ділянка загальною площею 662,5 кв. м, з якої частина ділянки площею 279,4 кв. м розташована в межах земельної ділянки, кадастровий номер 3221810100:01:002:0115, яка перебуває у власності ОСОБА_1 ; 278,4 кв. м розташована в межах земельної ділянки, кадастровий номер 3221810100:01:002:0109, яка перебуває у власності ОСОБА_2 ; 104,7 кв. м розташована за межами сформованих земельних ділянок (т. 1, а. с. 46-76).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржені судові рішення відповідають з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (частина друга статті 90 ЗК України).

Пунктами «г» і «е» частини першої статті 91 ЗК України передбачено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та дотримуватися правил добросусідства.

Відповідно до частин другої, третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21, провадження № 61-20968сво21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19).

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19).

Згідно з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (провадження № 14-626цс18) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи (стаття 13 ЦПК України). Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

У справі, яка переглядається, звертаючись до суду з позовом, позивачка просила суд усунути перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації в ДЗК земельної ділянки, власником якої є ОСОБА_2 , з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо цієї земельної ділянки.

Вимоги позову ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що відповідачка безпідставно користується частиною земельної ділянки, яка належить їй на праві власності.

Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) указано, що: «позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. […]

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що ОСОБА_1 буде позбавлена права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку АТ «Укрзалізниця», а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність ОСОБА_1 якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним. Крім того, варто зазначити, що віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів.»

Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.

Щодо частини земельної ділянки, яка може бути витребувана

Верховний Суд констатує, що витребування як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки відповідача, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на земельну ділянку, яка перебуває у власності позивача, за умови доведення цього факту накладання.

Позивач має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на його земельну ділянку. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо (подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 441/123/16, провадження № 61-3332вс18).

Отже, для вирішення подібних спорів земельна ділянка (якщо підстави для її витребування наявні - тобто така земельна ділянка дійсно накладається на земельну ділянку позивача) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (статті 102 103 ЦПК України).

За змістом частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні, яка ідентифікується насамперед її просторовим розташуванням, що описується через її межі. Частина земельної ділянки, яка накладається на іншу земельну ділянку та межі такого накладення відомі, може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа спірною земельною ділянкою.

Верховний Суд звертає увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору.

Тобто скасування державної реєстрації в ДЗК земельної ділянки, кадастровий номер 3221810100:01:002:0109, власником якої є ОСОБА_2 , призведе до позбавлення відповідачки права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку позивачки (за умови належного доведення факту накладання), а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність власності відповідачки щодо якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.

Крім того, віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів.

Судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до ДЗК та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.

Тому в контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві власності позивачу та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності відповідача.

Такі висновки узгоджуються із висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23).

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що позивачка у цій справі обрала неналежний спосіб захисту свого права, суд першої апеляційної інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові з цих підстав.

З таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів Верховного Суду погоджується.

Позивачка не позбавлена права захистити свої права, які вона вважає порушеними, у спосіб, який відповідає закону.

Вимогами частини першої статті 400 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Доводи касаційної скарги про те, що:

житловий будинок на земельній ділянці позивачки було збудовано раніше, ніж приватизовано земельну ділянку під ним та земельну ділянку відповідачки, що вказує на наявність помилки у відомостях ДЗК;

через наявність помилок у відомостях ДЗК щодо фактичного розташування ділянок сторін у справі, вони не можуть у повній мірі реалізувати своє право власності на майно; -

фактично стосуються розгляду спору по суті позовних вимог і можуть бути враховані під час розгляду позову, поданого з дотримання вимог закону щодо належного способу захисту порушеного права.

Щодо доводів про неврахування судами висновків Верховного Суду

Перевіряючи доводи заявника про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2019 року у справі № 128/3751/14-а (провадження № 11-1454апп18) та Верховного Суду від 07 червня 2022 року у справі № 599/1466/19 (провадження № 61-12850св20), колегія суддів враховує таке.

У справі № 128/3751/14-а Велика Палата Верховного Суду скасувала судові рішення судів попередніх інстанцій та закрила провадження в адміністративній справі, оскільки дійшла висновку що спір підлягав розгляду в порядку цивільного судочинства. Тобто висновки, викладені в указаній постанові, зводяться до визначення юрисдикції для розгляду спору, а не обрання позивачем належного чи неналежного способу захисту свого права.

У справі № 599/1466/19 Верховний Суд погодився із постановою апеляційного суду про скасування державної реєстрації земельної ділянки, однак указані висновки суперечать висновкам, викладеним у зазначеній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23), яка ухвалена після подання касаційної скарги у цій справі і тому в силу вимог статті 400 ЦПК України підлягає застосуванню.

Таким чином, колегія суддів не бере до уваги посилання заявника на неврахування судами висновків щодо застосування норми права, викладених у постанові Верховного Суду, на які посилається заявниця у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди з судовим рішенням щодо обрання позивачем неналежного способу захисту свого права і такі доводи не дають передбачених законом підстав для скасування оскаржених судових рішень, які відповідають вимогам щодо їх законності та обґрунтованості.

Колегією суддів враховано усталену практику ЄСПЛ який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновку суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції і не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частини друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Бутирін Ярослав Ярославович , залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Сердюк

С. О. Карпенко

І. М. Фаловська